Дякую, Святе, що роз'яснив. А то я не могла зрозуміти чому у мене кілька дівчат зі списку написали майже однакові статуси про якісь стільці. Вже грішним ділом подумкувала, що когось передражнюють.=)
Цікава у Вас історія. Просякнута глибоким психологізмом.
Дійсно, інколи мудрість літньої людини, що говорить простими і всім зрозумілими словами може допомогти скоріше, ніж консультування психоаналітика. Та й не кожен матиме в собі сили аби звернутися до спеціаліста (цим самим треба ж зізнітися самому собі, що маєш якусь психологічну проблему). Шкода, що мало у кого є можливість поспілкуватися з носіями вікової мудрості.
Все вірно. І це страшно. Таке відчуття, що ми всі живемо в світі байдужості. Більше того самі такими є. Ми підозрілі до всіх виявів зацікавлення в нас іншими особами. В той же час байдужі до інших. Ми заводимо собі домашніх тваринок аби створити собі ілюзію друга, який завжди вислухає і ніколи не зрадить. Бо можна бути самим собою і не вдягати якусь нову і нову маску аби хоч трохи потрапити на «хвилю» іншої особи для нормального спілкування. З такими темпами внутрішньої ізоляції важко уявити собі що буде завтра. Може люди вже скоро, взагалі, почнуть не розуміти одне одного? Бо ж небажання зрозуміти собі подібного та байдужість може привести до страшних наслідків не тільки на рівні одного мікросвіту.
Пані Галиночко, просто серце крається від Ваших сили слова та болю переживань. В Ваших рядках ТАКА глибина і мудрість! Вклоняюся Вам! Ви дуже мужня людина.
Марто, то Ваше творіння і тільки Ви можете з ним робити все, що заманеться. Зміст гарний тай катрени, як я вже казала. Пишіть! Буду рада прочитати щось нове! =)
Святославе, дозволь з тобою не погодитися. Поезія — то гармонія рими, ритму та душі (душевного прояву). Але тут справа не втім. По-перше, гадаю, якби хтось під поняттям політики загалом розумів і підписував політичну партію, то викликав би в тебе як мінімум невдоволення. Аби то не було підписано саме сонетом, то, можливо, я би взагалі пройшла повз.
По-друге, я ніколи не коментую те, що не вважаю за поезію взагалі. Якщо мені подобається (навіть з малими прогріхами), то я висловлюю своє задоволення. В даному випадку, я побачила справжній хист у авторки. Проте з грубою помилкою. Тому по-дружньому підказала.
Марто, бачу ви, справді, маєте хист до написання. І це, дійсно, радує. Але, було би непогано аби Ви ще раз звернулися до теорії з правил написання. Бачу Ви намагалися написати італійський сонет. Катрени у Вас непогані вийшли, а щодо Ваших тривіршів… Схема римовки в італійських сонетах має бути така:
абаб
абаб
вбв
гбг
(або)
абба
абба
вгв
гвг
Тому, мабуть, було би непогано їх поправити. Марто, Ви молодець! Це Ваші, я так розумію, перші кроки. Тому треба не зупинятися і вдосконалюватися!
Творчих упіхів та дружби с Пегасом! =)
Повністю з Вами погоджуюсь. Але є ще такі випадки, коли люди досить хворобливо те переносять. Або і взагалі не можуть вибратися з такого полону. Напрклад в художній літературі таку ситуацію добре описала Ірена Роздобудько в своїй психологічній драмі «Гудзик».
І це чудово, що кількість таких людей зростає. Бо ж, якщо людина закохана у свою справу, то вона і віддаватися їй буде сповна. Результат — всі задоволені. І людина отримала насолоду і її творіння принесе більшу користь!
Зовсім не люблю говорити на політичні теми чи дотичні до них, але тут не втрималася.
Кожна країна або гордиться своїми представниками влади, або поважає, або хоча б робить вигляд, що поважає. А в нас все не як у людей! То ми ставимо когось на п'єдистал, то вже його скидаємо! Не поважаючи свій вмбір (який би він не був) ми не поважаємо самих себе. А потім ще дивуємося чому інші до нас так ставляться. І обвинувачуємо кого? Звісно в першу чергу представників влади. Бо то ж все вони, а не я!
Насправді підняте питання є дуже цікавим. Проблема вибору непокоїла людей тисячу років тому і буде актуальною, мабуть, до того часу, аж поки існуватеме людина. Ми стикаємося з вибором кожного дня. Чи то в якихось побутових дрібницях, чи стосовно прийняття доленосних рішень.
Це досить складне питання і в філософії йому присвячується багато місця. Але мені зараз просто згадалася притча, що приписують царю Соломону. Кажуть, що колись до нього звернувся добродій, який мав постійні проблеми з вибором, бо переносив той процес дуже болісно. На що Соломон сказав, що вибору не існує. І запитав чи плигне той добродій у воду, коли побачить, що там потопає дитина. Чоловік сказав, що безумовно так і зробить завжди. Цим самим Цар ще раз показав, що вибору не існує. Людина завжди знає як вчинить, ще перед дією. Обираючи завжди те, що найкраще для неї. Єдине де ми можемо робити вибір — це наше серце. Бо змінивши себе — змінимо і всі свої вибори, лише тоді станемо чинити все по-іншому. Так сказав колись цар Соломон.
І хіба мудрий Соломон не правий? Хіба ми не оберемо завжди те, що буде для нас кращим? Тоді і вибору як такого, дійсно, немає. Чи не так?
Дуже дякую Вам, пане Іване, за теплі слова та високу оцінку моєї примарної писанини! Завжди надихає знання того, що хтось то прочитає без байдужості.
Ще раз спасибі Вам за Ваш час та приділену увагу! =)
Повністю погоджуюся, але… Сучасного українського кіно майже й немає. А справа у фінансуванні. Спонсори знаходяться лише на те, що можна розкрутити, а це зазвичай не особливо відзначається талановитістю, цікавими ідеями та креативністю. На жаль, ми ще не в тому стані, щоб фінаннсування було достатнім для фільмів високої якості по всіх пунктах. А нові ідеї і цікаві та повчальні сюжети, що виходять з голів наших співвітчизників просто втілюються у вдалі проекти, що виходять десь закордоном. А шкода…
Дійсно, інколи мудрість літньої людини, що говорить простими і всім зрозумілими словами може допомогти скоріше, ніж консультування психоаналітика. Та й не кожен матиме в собі сили аби звернутися до спеціаліста (цим самим треба ж зізнітися самому собі, що маєш якусь психологічну проблему). Шкода, що мало у кого є можливість поспілкуватися з носіями вікової мудрості.
По-друге, я ніколи не коментую те, що не вважаю за поезію взагалі. Якщо мені подобається (навіть з малими прогріхами), то я висловлюю своє задоволення. В даному випадку, я побачила справжній хист у авторки. Проте з грубою помилкою. Тому по-дружньому підказала.
абаб
абаб
вбв
гбг
(або)
абба
абба
вгв
гвг
Тому, мабуть, було би непогано їх поправити. Марто, Ви молодець! Це Ваші, я так розумію, перші кроки. Тому треба не зупинятися і вдосконалюватися!
Творчих упіхів та дружби с Пегасом! =)
Прочитала Ваш запис зі щоденника і серце зжалося від записаних Ваших переживань.
Тепла Вам.
Спасибо Вам за чудесное эссе!
С теплом,
З теплом,
Кожна країна або гордиться своїми представниками влади, або поважає, або хоча б робить вигляд, що поважає. А в нас все не як у людей! То ми ставимо когось на п'єдистал, то вже його скидаємо! Не поважаючи свій вмбір (який би він не був) ми не поважаємо самих себе. А потім ще дивуємося чому інші до нас так ставляться. І обвинувачуємо кого? Звісно в першу чергу представників влади. Бо то ж все вони, а не я!
Соромно, панове, соромно!
Це досить складне питання і в філософії йому присвячується багато місця. Але мені зараз просто згадалася притча, що приписують царю Соломону. Кажуть, що колись до нього звернувся добродій, який мав постійні проблеми з вибором, бо переносив той процес дуже болісно. На що Соломон сказав, що вибору не існує. І запитав чи плигне той добродій у воду, коли побачить, що там потопає дитина. Чоловік сказав, що безумовно так і зробить завжди. Цим самим Цар ще раз показав, що вибору не існує. Людина завжди знає як вчинить, ще перед дією. Обираючи завжди те, що найкраще для неї. Єдине де ми можемо робити вибір — це наше серце. Бо змінивши себе — змінимо і всі свої вибори, лише тоді станемо чинити все по-іншому. Так сказав колись цар Соломон.
І хіба мудрий Соломон не правий? Хіба ми не оберемо завжди те, що буде для нас кращим? Тоді і вибору як такого, дійсно, немає. Чи не так?
Ще раз спасибі Вам за Ваш час та приділену увагу! =)